Плани Білорусі у війні за ринок українського цементу

Різке зростання імпорту білоруського цементу вже другий рік є проблемою для українських виробників. Нагадаю, що маючи власні потужності, які покривають потреби внутрішнього ринку, Україна рік у рік нарощує обсяги імпорту з Республіки Білорусь. Спроби частини політиків і асоціації «Укрцемент» захистити ринок результату поки не дали. Або, якщо бути більш точним, привели до того, що білоруські виробники освоїли поставки з більшою доданою вартістю - вироби з цементу, чим вже створили проблему для, наприклад, українських постачальників газоблоків.

Суть проблеми

До 2016 року Білорусь виступала в якості імпортера українського цементу. Однак, після невдалої операції силовиків, яка вилилася в дипломатичний скандал, на білорусько-українських переговорах з розвитку торгово-економічного співробітництва досягли угоди про зняття бар'єрів для білоруського експорту. Можливо, це було своєрідною «платою за дипломатичний прокол», можливо, лише збігом. У будь-якому випадку, кінець 2016 ознаменувався різким і агресивним виходом імпорту на український ринок. На початку 2017 проблема стала очевидною.

Не думав, що буду повертатися до цієї теми, однак, події розвиваються досить цікаво і з'явилися кілька факторів, які можуть безпосередньо вплинути на стійкість української цементної галузі.

Для початку - екскурс в історію.

До 2014 року Білорусь була імпортером цементу - три існуючих заводи «Білоруський цементний завод», «Кричевськцементошифер» і «Красносельскстройматеріали» в сумі могли виробляти до 5,1 млн тонн цементу. Теоретично, це покривало внутрішні потреби, але в реальності (враховуючи специфіку виробництва), в сезони з піковим споживанням країна імпортувала даний товар, в тому числі з України.

Однак, за рахунок залучення китайських кредитних грошей і китайських технологій, на кожному з білоруських підприємств була побудована додаткова, більш сучасна виробнича лінія. Таким чином сьогодні максимальні виробничі потужності білоруських заводів становлять:

Простіше кажучи, Білорусь практично подвоїла потужності з виробництва цементу. Щоправда не всі проектні потужності використовуються по-максимуму:

• собівартість виробництва цементу на старих лініях на 20-27% вище, ніж на нових;
• ключовим гальмом нарощування обсягів є наявність ринків збуту своєї продукції
• вихід нових потужностей на проектний рівень вимагає часу. Мова не тільки в підготовці кадрів, а й в постачанні сировини;
• старі лінії планується поступово виводити з експлуатації і консервувати, або проводити на них модернізацію;

Для порівняння: в 2016 році Україна виробила 9,1 мільйонів тонн цементу при максимальних потужностях 13,6 мільйонів тонн. При цьому варто відзначити, що 8,6 мільйона - так званий «мокрий спосіб», собівартість якого значно вище. У 2017-18 році завершилося будівництво і введення в дію третьої виробничої лінії ПрАТ «Івано-Франківськцемент» потужністю до 1,5 млн тонн. Сумарний потенціал цементної галузі зріс, але на тлі кризи вихід на максимальні обсяги виробництва виглядає сумнівним.

Білорусь, за рахунок нових заводів покрила свої потреби в цементі під час будівництва першого енергоблоку АЕС і цементобетонної третьої кільцевої дороги навколо столиці. Однак, кредитні кошти, виділені урядом КНР необхідно повертати, і питання пошуку зовнішніх ринків збуту для цементної галузі країни стає пріоритетним.

У 2014 році була створена «Білоруська цементна компанія», яка об'єднала 2 з 3-х виробників цементу і основних споживачів (які на 50% і більше знаходяться у власності держави). Була затверджена програма розвитку цементної галузі Білорусі до 2020 року, якою передбачено вихід на обсяги експорту в 3 млн тонн.

В результаті вже до 2016 року обсяги експорту Білоруського цементу зросли з 1 млн тонн (2013) до 1,6 млн тонн. Основним споживачем була Росія, але з 2016 відкрився український ринок.

Боротьба за український ринок​

Нижче наводжу дані торгівлі цементом (різних марок) і цементними виробами між Білоруссю і Україною. Перша цифра - обсяги в тоннах, друга - вартість в тисячах доларів.

Друга таблиця - дані українських поставок в Білорусь

Як бачимо, починаючи з 2016 року Республіка Білорусь різко наростила обсяги поставок цементу на український ринок, при цьому українські поставки довгий час залишалися на «звичному» рівні, приносячи від 2 до 2,7 млн ​​дол. У 2018 року ситуація змінюється: в травні - червні на внутрішньому ринку спостерігається дефіцит цементу, масштаби проблеми виходять на рівень обговорень в уряді. Дивно, якщо врахувати, що ємність білоруського ринку в річному вираженні не перевищує 5 млн тонн. З урахуванням будівництва АЕС - 5,5 - 6 млн тонн. Однак, у такій ситуації є кілька причин:

• Зростання внутрішнього споживання в зв'язку з завершенням робіт на другому енергоблоці Білоруської АЕС (роботи, що вимагають великої кількості бетону завершені до кінця липня 2018)
• Вихід білоруського цементу на ринки Польщі, Латвії, Литви, які, з точки зору цін і потенційних обсягів надзвичайно вигідні. За перше півріччя 2018 року обсяг поставок до Латвії виріс в 4 рази, в Литву на 10%, до Польщі на 60%
• Перехід в торгівлі з Україною і Росією на товари з більшою доданою вартістю.
• Активність асоціації «Укрцемент», яка домоглася анулювання сертифікатів якості на білоруський цемент, що вимагає повторної сертифікації білоруського імпорту

Маючи потужності в 9 млн тонн, Білорусь могла не допустити перебоїв з поставками. Однак, як уже говорилося вище, собівартість виробництва на старих лініях досить висока. А вихід на нові ринки збуту (український, польський, литовський) вимагає підтримки низьких цін. Наприклад, на український ринок 1 тонна білоруського цементу заходить по 40-42 долари - фактично за собівартістю (звичайно, з урахуванням 0% ПДВ експортеру). Аналогічний товар в РФ продається по 52 долари за тонну, в Польщі по 50, Латвії 55, Литві 53.

Пускати «дорогий» цемент на внутрішній ринок, з огляду на обмеженість фінансів невигідно для бюджету. Викуповувати цемент за ціною нижче собівартості (для внутрішнього споживання) неможливо, оскільки цементні заводи стоять перед необхідністю обслуговування кредитів (в першу чергу китайських).

В результаті влітку 2018 темпи виходу білоруської продукції на український ринок впали - вільні обсяги були спрямовані на ринки країн Балтії та в Польщу. На цьому тлі, українські компанії різко збільшили поставки, продавши за 6 місяців більше, ніж за весь 2017 рік.

Паралельно з цим асоціація «Укрцемент» намагається протидіяти імпорту адміністративними заходами: крім успіху в анулюванні сертифікатів, керівництво асоціації домоглося початку антидемпінгового розслідування відносно всього імпортного цементу, що надходить на український ринок.

На перший погляд, ситуація складається на користь українських виробників - вони можуть розраховувати на успіх. Однак, в реальності ситуація дещо інша. Наведу лише кілька фактів:

1. Збитковість заводів. І білоруські, і українські цементні заводи в річних звітах відображають збитки. Винятком є ​​хіба що згаданий «Івано-Франківськцемент». Збитковість білоруських експортерів - один з аргументів членів «Укрцементу» на користь тези про демпінг і нечесної конкуренції- Уряд Білорусі надавав допомогу в реструктуризації боргів виробників перед китайськими кредиторами. Однак, формально ситуація була виправлена ​​28 червня 2018 року - держава викупила акції підприємств на суму наданої допомоги. Тобто маємо місце зі звичайною операцією по збільшенню державної частки в акціонерних товариствах. Далі, з огляду на реструктуровану заборгованість підприємства можуть підтримувати відпускні ціни на межі собівартості як завгодно довго. Позбавлені подібного ресурсу українські виробники опиняються в невигідному положенні і працюють собі в збиток.
2. Перехід на товари з більшою доданою вартістю. "Білоруська цементна компанія", яка об'єднує виробників цементу і виробів з нього, різко наростила поставки в українку газоблоків та інших будівельних блоків з цементу. Якщо за весь 2017 рік таких було поставлено на 4,6 млн доларів, то за 6 місяців 2018 вже на 5,3 мільйони. Теоретично БЦК може навіть імпортувати український цемент як сировину і продавати назад в Україну вже готові вироби, залишаючи прибуток собі. За рахунок подібної оптимізації білоруська сторона ухиляється від спроб «Укрцементу» захистити свої позиції адміністративними заходами.
3. Сумнівна доля антидемпінгового розслідування. Нагадаю, що відкриття українського ринку для білоруського цементу було, можливо, зумовлено швидше за питаннями політичної, а не економічної доцільності. З огляду на те, що 2019 рік передвиборний і з огляду на залежність як України, так і окремих ФПГ від інших категорій білоруського імпорту, реальні заходи у вигляді додаткових мит або повної заборони поставок на термін більше 6 місяців виглядають сумнівно.
4. Білорусь намагається знайти партнерів серед найбільших виробників бетону в Україні. Так, наприклад, будівельно-промислова група «Ковальська» навіть забрендувати частину білоруських вагонів (пізніше частину з них викупила), для поставок сировини на свої підприємства. Маючи 4-5 великих партнерів в будівельній галузі можна розраховувати на допомогу у відстоюванні своїх інтересів.

І, нарешті, ще один фактор, який варто описати окремо.

Можливий бунт на кораблі​

Одним з учасників асоціації «Укрцемент» є ірландська компанія CRH, що володіє в Україні відразу трьома заводами. З одного боку, вона зацікавлена ​​в захисті ринку збуту, а з іншого вже рік як, з моменту початку кризи «білоруського імпорту», ​​веде переговори щодо купівлі цементного заводу в Білорусі - ВАТ «Красносельскстройматеріали». Спочатку мова йшла про купівлю контрольного пакету акцій, але білоруська сторона запропонувала 100% пакет за 200 млн доларів. Останній раунд переговорів пройшов зовсім недавно - 15 червеня 2018 року. Інтерес Білорусі очевидний - інвестиції, гарантована робота підприємства, виплата за кредитами КНР.

Інтерес ірландської компанії не менш очевидний - отримавши додатковий ресурс у вигляді підприємства, що пройшло модернізацію і вже присутнього на українському ринку, можна посилити тиск на своїх конкурентів, у тому числі і «партнерів» по ​​асоціації «Укрцемент». Підставою для такої заяви може слугувати хоча б той факт, що навіть перед загрозою «демпінгу» з боку іноземних постачальників, члени асоціації так і не змогли домовитися про єдину цінову політику на внутрішньому ринку. І це при тому, що потреби в цементі перевершують їх сьогоднішні обсяги виробництва.

Якщо угода відбудеться, то, як мінімум білоруський уряд буде підштовхувати CRH до посилення конкурентної боротьби в Україні, в тому числі за рахунок використання схем «легалізації» фактично імпортного цементу як виробленого в Україні. Подібна схема вже відпрацьовувалася 10 років тому, коли Білорусь приходила на український ринок зі своїми нафтопродуктами. На момент початку «торгової війни» Україна мала 7 працюючих НПЗ, власники яких так само не змогли домовитися між собою. На момент закінчення працювали вже 2, які, треба відзначити, посилили свої позиції, контролюючи в сумі до 50% українського ринку. Решта - імпорт.

Які перспективи і що з цим робити​

У Білорусі недавно пройшли кадрові зміни в уряді. В країні новий міністр будівництва і архітектури, а президент, перед кадровими призначеннями розкритикував, зокрема, розвиток цементної галузі. Тому вже зараз готується нова програма розвитку, в якій, за моїми даними, особливе місце приділяється боротьбі за експортні ринки, в тому числі і український. До 2020 року Білорусь завершить будівництво АЕС (точніше повністю завершить «бетонні» роботи), що означає звільнення колосальних обсягів цементу. Частково вони підуть на будівництво цементобетонних доріг (яке навіть старою програмою було заплановано на 19-20 роки), але основна частина - на експорт. Тому слід очікувати спроби знайти спільну мову з одним або декількома членами асоціації «Укрцемент» для нового перерозподілу ринку, навіть шляхом витіснення з нього одного з українських виробників. На відміну від ринку нафтопродуктів, Білорусь не має потужностей для забезпечення навіть 40% потреб України. Максимальні обсяги, на які планує вийти сусідня країна - від 1 до 1,5 мільйонів тонн. Верхня межа залежить від успішності виходу на польський і литовський ринки, а так само на ринки інших держав.

Продовжиться і практика продажу готових виробів - газоблоків та інших подібних виробів - це продукція з більшою ніж цемент доданою вартістю. Тобто на український ринок буде надходити ще до 0,5-0,8 млн тонн у вигляді вже готових будматеріалів.

Варіантів протидії, насправді, не дуже багато. До таких можна віднести:

• посилення співпраці українських виробників в рамках профільної асоціації. Зокрема, вироблення спільних підходів та реалізації планів по уніфікації цінової політики, контролю якості;
• розширення споживання. Зокрема, подальше лобіювання будівництва в Україні цементобетонних доріг, реалізації великих інфраструктурних проектів;
• адміністративні заходи, якими можна примусити білоруських постачальників підняти ціни на свою продукцію до рівня українських виробників. Спроби зробити імпорт ще дорожче за рахунок адміністративних заходів, швидше за все, не принесуть результату, оскільки питання відкриття українського ринку для білоруських заводів, швидше за все, лежить в політичній площині.

У будь-якому випадку, 2019 рік буде роком боротьби білорусів і українців за місце на українському ринку цементу. Буде цікаво.

Джерело